агресивна дитина

Агресивна дитина - це не тільки батьківський смуток, загроза благополуччю дитячого колективу, але й нещасна дитина, яку ніхто не розуміє, не хоче приголубити й пожаліти. Дитяча агресивність - ознака внутрішньої емоційної нестабільності, згусток негативних переживань, один із способів психологічного захисту.

Такі діти використовують будь-яку можливість аби штовхати, бити, щипати інших. Їхні вчинки часто мають провокаційний характер. Щоб викликати відповідну агресивну поведінку, вони завжди готові розлютити маму, вихователя, однолітків. Наприклад, така дитина буде свідомо вдягатися якомога повільніше, відмовитися мити руки, збирати іграшки, поки не розлютить маму, не почує її крик та не отримає від неї ляпас. Після цього дитина сама готова заплакати, а заспокоїться лише тоді, коли мама почне втішати та приголубить її. Правда дивний спосіб привернути увагу? Але для такої дитини це єдиний механізм зняття психоемоційного напруження.

Агресія – мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам та правилам існування людей у суспільстві, що приносить фізичний і моральний збиток людям або викликає в них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості).

Агресія - це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама агресія, а неприйняті форми її прояву: звичка кричати, ображатися,битися. Тому завданням виховання дитини є не усунути її агресію, а навчити адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття. Саме тому, що дитина не вміє усвідомитий висловити протест стосовно значущої особи (батьків чи вчителя), у неї може виникати «безпредметна агресивність»: поширення почуття злості на слабші та безпечні об’єкти – на дітей, тварин, предмети. Причиною підвищення дратівливості також можуть бути фізичні чи психологічні проблеми дитини, які виснажують її, підвищують збудливість та імпульсивність.

Види агресії.

1. Діти, схильні до прояву фізичної агресії.

Фізична агресія переважає у активних, діяльних, цілеспрямованих дітей, які відзначаються сміливістю, рішучістю, безцеремонністю і авантюризмом. Здатні до нечесних вчинків і брехні.

2. Діти, схильні до вербальної агресії.

Такі діти психічно неврівноважені, тривожні, невпевнені, занепокоєні та підозрілі. Вони нездатні володіти своїми емоціями, особливо в ситуаціях, коли на шляху до мети постають труднощі та перепони. Особливо сильні емоційні спалахи, а також почуття ворожості й недовіри виникають у цих дітей за умови будь-яких реальних або уявних дій інших осіб стосовно їхньої особистості – дій, що торкаються їхньої самооцінки, престижу й почуття гідності. Спонтанність та імпульсивність дій поєднується у них з підвищеною образливістю.

3. Діти, схильні до непрямої (зміщеної) агресії.

Такі діти, з одного боку, сміливі, рішучі, здатні до ризику, а з іншого – емоційно чутливі, залежні від поведінки інших осіб, бажають привернути до себе увагу інших людей, мають екстравагантну поведінку. Такі діти прагнуть до чуттєвих насолод та розваг. Як правило, вони відчувають відразу та ворожі почуття до тих людей, які хоч якоюсь мірою намагаються керувати їхньою поведінкою, змушують триматися в соціально допустимих межах. При цьому ці діти можуть виявляти агресивність до широкого кола осіб, які ніякою мірою не зачіпають їхніх інтересів та не вражають їхнього самолюбства.

Агресивність усіх трьох груп зумовлюється дисгармоніями в структурі їхньої особистості, усунення яких потребує довготривалої психокорекційної допомоги.

Причини агресивності майже завжди зовнішні: сімейне неблагополуччя. На жаль, багато дітей виховуються в сім’ях, де агресивність проявляється у поведінці батьків. Іноді дорослі бувають надмірно поступливими й безпорадними, коли діти проявляють агресивність у поведінці. Дитина може маніпулювати дорослими, зловживати їхнім добрим ставленням, але подібна ситуація викликає в неї тривогу: «Чи зможуть захистити мене ці дорослі, з якими я роблю все, що захочу?». Це почуття тривоги викликає все нові й нові прояви агресії, а батьки, які відступають, підсвідомо сприяють цьому.

Отже, причини появи агресії в дітей можна згрупувати:

- соматичні захворювання або захворювання головного мозку;

- приклад агресивної поведінки у сім’ї;

- спадковість;

- материнська депривація.

На становлення агресивної поведінки великий вплив має характер покарань, що звичайно застосовують батьки у відповідь на прояв гніву у своєї дитини. У таких ситуаціях можуть бути використані два полярних методи впливу: поблажливість або суворість. Агресивні діти однаково часто зустрічаються й у занадто м’яких батьків, і в надмірно суворих. Якщо батьки різко придушують агресивність у своїх дітей, то вони, усупереч своїм чеканням, не усувають цю якість, а, навпаки, викликають її, розвиваючи в дитині надмірну агресивність, що буде виявлятися навіть у зрілому віці. Адже усім відомо, що зло породжує тільки зло, а агресія – агресію.

Якщо ж батьки зовсім не звертають уваги га агресивні реакції своєї дитини, то вона незабаром починає вважати, що таку поведінку дозволено, і одиночні вибухи гніву непомітно переростають у звичку діяти агресивно.

Як же можна вплинути на небажані прояви агресії у дитини? Дорослі повинні приділяти їй більше уваги, в певних ситуаціях проявляти більше рішучості. Така поведінка дорослих впливає на дітей заспокійливо. Але, безумовно, й дорослим необхідно стежити за своєю поведінкою, щоб не стати поганим зразком для дитини.

Тільки батьки, що вміють знаходити розумний компроміс, золоту середину, можуть навчити своїх дітей справлятися з агресією.

Слід зауважити, що дорослі покладають надто багато надій та такий метод виховання як покарання. Якщо на прояви дитячої дорослі відповідатимуть такою ж агресією – вони зазнають поразки. Тож карати чи не карати дитину?

Не можна карати і сварити:

- під час хвороби або неповного одужання. Психіка людини у цей час особливо вразлива, реакції непердбачувані; -під час їжі, гри, роботи, після сну та перед ним; - одразу ж після фізичної чи душевної травми (падіння, бійки, нещасного випадку); - коли дитина вже не спрявляється зі страхом, неуважністю, лінощами, роздратуванням, будь-яким недоліком; - у всіх випадках, коли щось не вдається; - коли внутрішні мотиви вчинку вам не зрозумілі;

- коли ви самі стомилися, чомусь засмучені або схвильовані. У такому стані лють підказує завжди неправильні кроки.

Ще одна помилка: батьки сварять дитину і стверджують, що вона ледар, боягуз, ідіот, негідник, нелюд. І дитина вірить. Слова для неї значать лише те, що значать. Будь-яке твердження сприймається однозначно: ніякого переносного смислу.

Слід запам’ятати:

- якщо дитину постійно критикують – вона вчиться ненадивидіти;
- якщо дитина живе у ворожнечі – вона вчиться агресивності;
- якщо дитину висміють – вона стає замкненою;
- якщо дитина зростає в докорах – вона починає жити з почуттям провини;

І навпаки:

- якщо дитина живе в терпимості – вона вчиться сприймати інших;
- якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе;
- якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною;
- якщо дитина зростає у чесності – вона вчиться бути справедливою;
- якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям;
- якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.

Агресивна дитина, як і будь-яка інша, має потребу в ніжності і допомозі дорослих, тому що її агресія – це відображення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї. Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, нікому не потрібною. Жорстокість і байдужість батьків приводить до порушення відносин і вселяє в душу дитини впевненість, що її не люблять. От вона і шукає способів залучення уваги дорослих і однолітків. На жаль, ці пошуки не завжди закінчуюся так, як хотілося б нам і дитині, але як зробити краще, вона не знає. Агресивна дитина, використовуючи будь-яку можливість прагне розлютити батьків, вихователів, однолітків. Вона не заспокоюється доти, доки дорослі не вибухнуть, а діти не вступлять у бійку. Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого домагається дитина такою поведінкою. У дійсності це – відчайдушна спроба завоювати своє «місце під сонцем». Дитина не має уявлення, як іншим способом можна боротися за виживання в цьому дивному і жорстокому світі, як захистити себе.

Агресивні діти дуже часто підозрілі і насторожені, люблять перекладати провину за затіяну ними сварку на інших. Такі діти часто не можуть самі оцінити свою агресивність. Вони не зауважують, що вселяють у навколишніх страх і занепокоєння. Їм, навпаки, здається, що увесь світ хоче скривдити саме їх. Таким чином, виходить замкнене коло: агресивні діти бояться і ненавидять навколишніх, а ті, у свою чергу, бояться їх.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у їх почуттях переважають похмурі тони. Діти не можуть подивитися на себе зі сторони й адекватно оцінити свою поведінку. Часто переймають агресивні форми поведінки батьків.

Поради батькам:

1. Встановіть довірчі взаємини з дитиною, будьте доступним, чесним і послідовним, поважайте особистість дитини.

2. Спілкуючись з дитиною, залучайте її до такої діяльності, яка б зменшувала внутрішнє напруження і тривожність ( прогулянки, рухливі ігри, танці тощо ).

3. Постійно спостерігайте за поведінкою дитини, схильної до агресії, особливо під час звичної діяльності, коли можуть виникнути конфлікти.

4. Пропонуйте швидкий позитивний зворотній зв'язок для прийнятних форм поведінки:

Розпізнавайте та підтримуйте основні позитивні риси дитини, заохочуйте до повторення бажаних вчинків. Ставте перед дитиною невеликі конкретні завдання і сприяйте їхньому виконанню. Великий успіх складається з малих і навіть невеликий успіх підвищує самооцінку.

5. Пропонуйте швидкий реальний незагрозливий зворотній зв'язок для неприйнятних форм поведінки: в агресивної дитини майже завжди є бажання справити враження на ровесників та ін. Водночас у неї не вистачає знань про те, як її сприймають інші, тож, заспокоївши її, можна допомогти дитині усунути небажане в поведінці.

6. Відпрацьовуйте можливі конфліктні ситуації, демонструючи за допомогою рольової гри адекватну безпечну реакцію. Для рольових ігор використовуйте епізоди з популярних казок. Дайте можливість їй через обрану роль оцінити вчинки головного героя.

7. Розділяйте оцінку поведінки дитини та оцінку її особистості: « Я не вважаю тебе поганим, та вчинок твій - неправильний». Не зважайте на дії дитини, якщо бачите, що вона хоче маніпулювати вами.

8. Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби й захисту.

Рекомендації вчителям щодо роботи з агресивною дитиною.

3 агресивною дитиною не можна розмовляти на підвищених тонах — таким чином ви провокуєте посилення агресивних імпульсів. Послідовне використання спокійної, плавної мови дасть дитині змогу переключитися й почати слухати вас. При цьому особливо важливо визнати право дитини позбуватися своєї енергії різними способами, після чого вона почне прислухатися, у вас з'явиться шанс допомогти їй опанувати конструктивні методи виходу агресивних імпульсів.

Деякі діти під впливом дорослих довгий час здатні стримувати свої агресивні імпульси навіть тоді, коли інші зачіпають їхню особистість («Битися недобре!Не зважай!»). Щоправда, ніхто не вчить не чути образ на свою адресу. Наслідок — час від часу в такої витриманої дитини відбувається сильний вилив емоцій. І якщо вона вже вдарить кривдника втакому стані, то не дивно, що це може призвести до його травмування.

Агресивніпрояви можна знімати за допомогою спеціальних вправ. Наприклад, навчити дитину зосереджувати увагу в момент імпульсу на своїх руках і навмисне стискати кулаки з максимальним напруженням. Гіпернапруження обов'язково зміниться релаксацією м'язів. І якщо агресія не минає, то принаймні стає керованою.

Добре допомагає агресивним дітям і психофізичне тренування. Навички виконання вправи «Левітація рук» дозволяють зменшити загальний рівень агресивності й навчитися керувати собою в кризових ситуаціях.

Правила роботи з агресивними дітьми

1. Бути уважним до потреб дитини.

2. Демонструвати модель неагресивної поведінки.

3. Бути послідовним у покаранні дитини, карати за конкретні вчинки.

4. Покарання не повинні принижувати дитину.

5. Навчати прийнятних способів вираження гніву.

6. Давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо після фрустрації.

7. Розвивати здатність до симпатії.

8. Розширювати поведінковий репертуар дитини.

9. Відпрацьовувати навички регулювання конфліктних ситуацій.

10. Учити брати відповідальність на себе.